Поради ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

Сім порад для батьків, як підтримати дитину під час війни

Війна зумовлює сильний стрес, розчарування, страх. Як дорослим впоратися з такими емоціями, а відтак допомогти дитині? Радимо скористатися порадами від ізраїльських колег.

Слухайте!

Одні діти хочуть говорити про стресогенну ситуацію, другі — ні. Обидві реакції — нормальні й природні. Якщо дитина хоче поговорити, дайте їй змогу в комфортних умовах поділитися думками й поставити запитання. Уважно вислухайте дитину, при цьому зверніть увагу на мову її тіла, емоції та спонукайте її до спокійної розмови.

Якщо дитина не хоче наразі спілкуватися, не змушуйте її говорити. Продовжуйте спостерігати за дитиною й наголосіть, що готові її вислухати, коли вона захоче виговоритися

Не уникайте складних розмов

Дорослі хочуть захистити дитину від тривожних переживань. А тому намагаються уникати складних розмов, які, на їхню думку, можуть зумовити в дитини негативні емоції. Утім, дитину засмучує власне стресогенна ситуація, а не розмови про неї.

Запропонуйте дитині поговорити й поставте їй відкриті запитання: «Що б ти хотів(-ла) знати?» або «Що ти відчуваєш?». Нехай інтереси та думки дитини визначають тему розмови. Якщо не можете відповісти на те чи те запитання, зізнайтеся у цьому дитині. Авідтак скористайтеся нагодою побути «учнем» і разом із дитиною дослідіть питання, яке її цікавить. Переконайтеся, що не надаєте зайву інформацію, не вживаєте незрозумілі дитині слова

Контролюйте контент, який споживає дитина

Наразі по телебаченню та в соціальних мережах детально висвітлюють воєнні події, які відбуваються в країні. Цей контент часто містить фото та відеоматеріали, які не призначені для дітей. Крім цього, навіть дошкільники можуть самостійно шукати відповіді на запитання, які їх цікавлять, в інтернеті. Намагайтеся стежити, якої якості та в яких обсягах інформацію отримує дитина, і будьте готові інтерпретувати та пояснити те, що вона не зрозуміла

Будьте готові до будь-яких запитань та реакцій дитини

Будьте готові до того, що дитина ставитиме запитання про війну. Відповідаючи, стежте за тоном голосу, зберігайте спокій і будьте чесними з дитиною. Поясніть дитині, зважаючи на її вік, що наразі відбувається в країні, і що ви та інші люди робите для того, щоб захистити її та вашу сім’ю. Адекватно реагуйте на відповіді та додаткові запитання дитини.

Діти по-різному реагують на стресогенні події. Це залежить від віку та характеру дитини, та того, чи мала вона травмівний досвід уминулому. Немає правильної чи неправильної емоційної реакції на страх чи тривогу. Тож будьте готові до того, що у дитини може змінитися настрій, поведінка, щоденні звички, зокрема апетит ірежим сну. Адекватно й співчутливо реагуйте на такі зміни. Однак зауважте, що вони нормальні, якщо тривають протягом короткого періоду часу. Якщо дитина постійно відчуває стрес, погано почувається й не може нормально жити, зверніться по допомогу до практичного психолога

Потурбуйтеся про себе

Ніхто не застрахований від емоцій, викликаних труднощами. Визначте свої реакції і почуття та приділіть їм увагу. Пам’ятайте, що ви— надійний ресурс для вашої дитини, а тому найліпший спосіб допомогти їй— подбати про свій стан та психічне здоров’я.

Поділіться з дитиною техніками, які допомагають вам долати стрес, позбуватися негативних емоцій, тілесних затисків. Якщо відчуваєте, що вас переповнюють емоції і вам складно з ними впоратися, зверніться по допомогу до фахівця— практичного психолога, психотерапевта

Підтримуйте рідних і приймайте підтримку

Сім’я — найліпше джерело підтримки у складних ситуаціях, зокрема і під час війни. Тож покладайтеся на своїх батьків, братів і сестер і самі допомагайте їм. Війна та труднощі, які вона зумовлює, — можливість для сім’ї не лише продемонструвати свою стійкість, а й зміцнити родинні зв’язки

Вірте у краще

Зберігайте оптимістичний настрій і дивіться в майбутнє. Люди, сподіваються на краще й позитивно мислять, розвивають стійкість і підвищують свої шанси впоратися з негараздами й при цьому зберегти свій добробут та психічне здоров’я

Проблема сексуального насильства над дітьми є проблемою прихованою. Надзвичайно тяжко встановити кількість потерпілих дітей. За оціночними даними Ради Європи кожна п’ята дитина страждає від різних форм сексуального насильства. Часто засоби інформації висвітлюючи історії про дітей, які зазнали насильства, були викрадені чи навіть вбиті, описують злочинців-незнайомців, але важливо знати, що такі злочини не є типовими.

Сексуальне насильство, що відбувається над дітьми, за своїми наслідками відноситься до найтяжчих психологічних травм. Зазвичай жертвами сексуального насильства є діти молодше 12 років, але найчастіше ними стають діти у віці від 3 до 7 років. В цьому віці дитина ще не розуміє, що відбувається, тому її легше залякати, схилити до того, щоб вона нікому нічого не говорила – тобто таким чином «укласти договір мовчання». Тому педагогам дошкільного закладу та батькам надважливо налагодити співпрацю у даній проблемі, оскільки дошкільний вік є найбільш вразливим щодо сексуального насильства.

Що ж таке сексуальне насильство?

зґвалтування;

нав’язування сексуальних стосунків;

сексуальні дотики/поцілунки;

інцест (кровозмішення);

показ порнографії;

залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.

Що робити у випадку, коли дитина є жертвою насильства а сім’ї?

Функції та повноваження органів і установ щодо захисту дітей від жорстокого поводження та насильства в сім’ї.

Законом України “Про охорону дитинства” (стаття 10) гарантовано право дитини на захист від усіх форм насильства.

Держава здійснює захист дитини від усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Надання дитині та особам, які піклуються про неї, необхідної допомоги у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною. Передача інформації про такі випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства покладається на:

органи опіки і піклування;

служби у справах дітей;

центри соціальних служб для молоді.

Пам’ятайте,що особи, які здійснюють сексуальне насильство над дітьми , у 8 випадках із 10 (за данимиNSPCC) зазвичай є добре знайомими людьми для дитини. Це можуть бути члени сім‘ї, друзі, сусіди. Деякі з них працюють на посадах, що передбачають постійний контакт з дітьми, деякі мають авторитетні позиції та користуються довірою і повагою серед інших дорослих. У випадку, коли агресор є близьким родичем, дитина може не розповідати про насильство аж допоки не стане дорослою. А може не розповісти ніколи.
То ж давайте задумаємось, що краще:

1. Виявити факт сексуального насильства над дитиною і звернутись до компетентних органів та служб за допомогою
2. Виявити факт сексуального насильства та приховати його, при цьому не надати психологічної допомоги дитині

Психологічне здоров'я дітей.

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути лише їм зрозумілий сленг. Але і нас — дорослих — також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди мо­жемо висловити свої думки. Але ще гірше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття і любов зрозумілою їй мовою.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцін­ною дорослою людиною. Любов — це найнадійніший фундамент спо­кійного дитинства. Якщо це зрозуміють дорослі, дитина виросте доб­рою і щедрою.

Основне батьківське завдання — виховати зрілу та відповідальну лю­дину. Але які риси ви не розвивали б у дитині, головне — виховувати з любов’ю.

Коли дитина впевнена у любові оточення, вона стає більш слухняною, допитливою. З цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам. Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце.

Батьківська любов повинна бути безумовною. Але іноді ми не розуміємо, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадуйте собі:

1. Перед вами діти.
2. Вони поводяться як діти.
3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.
4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки і любимо дітей, не­зважаючи на їхні витівки, вони, подорослішавши, виправляються.
5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони втрачають впевненість у собі і не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить не можуть контролювати їх, поводитися по-дорослому.
6. Якщо, перш ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, яки­ми ми хочемо їх бачити, вони стануть невпевненими у собі: скільки

не намагайся — вимоги надто високі, а в результаті — невпевненість, тривожність, занижена самооцінка, озлобленість,

1. Якщо ми любимо їх, незважаючи ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше — любити! Діти по-різному відчувають любов, але кож­на дитина потребує її.

ОСНОВНІ СПОСОБИ, ЯКИМИ БАТЬКИ ВИРАЖАЮТЬ ЛЮБОВ:

1. Дотик.Один з найважливіших виявів любові людини. У перші роки життя дитині необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голівці, цілували, садили на коліна. Тактильна ласка однаково важли­ва як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою лю­бов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набага­то більше, ніж словами (я тебе люблю).
2. Слова-заохочення.Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дити­ною намагайтеся говорити спокійно і м’яко, навіть тоді, коли ви не задо­волені. Слід менше вимагати від дитини. Пам’ятайте, що постійна крити­ка шкодить їй, бо вона не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки.
3. Час.Це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені», «мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме для того, щоб батьки звернули на неї увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допо­мога на дачі. Які б заклопотані ви не були, хоча б кілька годин на тиждень приділіть не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а насамперед своїй дитині.
4. Подарунок.Це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, почина­ють думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятай­те, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послу­гу — це плата, якщо намагаєтеся підкупити її — хабар. Справжній подару­нок дається не в обмін на щось, а просто так. Подарунки не обов’язково купувати. Подарунком може стати все що завгодно: польові квіти, камін­чики, чудернацької форми гілочки, пір’їнка, горішок. Головне — приду­мати, як його подарувати.
5. Допомога.Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків — почути їх і відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її сповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дитину, така допомога її не тішить. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми справді багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різну мову нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту мову (дотик, слова-заохочення, час, подарунки, допомога), яка розчулить серце ди­тини.

Граємось з дітьми!

Усі батьки грають зі своїми дітьми. Хтось приділяє годинку і біжить у своїх справах, хтось сидить біля свого малюка днями безперервно – годує ляльок та укладає спати ведмедиків … Всі сім’ї різні, але грати дитині необхідно. І грати з дорослим теж (варіанти, типу «йди пограй з машинкою, а я поки що …» знайомі, правда?

Звичайно, вплив батьків на гру дитини має велике значення для розвитку малюка. Поки дитина ще маленька, вона цілком справляється сама – любить грати на самоті, без компаньйонів, але дуже скоро в неї з’являється тяга до відкриттів та досліджень,вона буде прагнути пізнати абсолютно все, чим наповнений оточуючий її світ, і ось саме тепер в неї виникне потреба грати з кимось . В ідеалі надати дитині повну свободу в грі. Якщо раптом гра стала нецікавою, треба допомогти – можна підштовхнути гру новим запитанням або додати якийсь новий предмет.Дорослі вважають, що в грі немає ніякої відповідальності, на відміну від роботи, але це не так. У грі, як і в праці, є дуже велика відповідальність. Граючи, дитина отримує не просто задоволення, вона вчиться життю, вчиться долати труднощі, розвиває уяву і розумові здібності. Завдання батьків – спостерігати, щоб паралельно з грою в малюка розвивалися і трудові навички. Гра – це підготовка людини до праці, розумової та фізичної. Ну хто з нас не грав в дитинстві «в лікарню» або «в магазин»?

Виховання дитини залежить від багатьох факторів виховання,його можна перетворити на гру,адже при вихованні грою на прикладі якої малюк буде розуміти, що таке добре і що таке погано.

Для цього достатньо зазирнути в дитячу кімнату і вибрати собі союзників. Ними можуть стати, наприклад, м'які іграшки, які дитина кладе з собою в ліжечко перед сном. Укладаючи малюка спати, розкажіть йому казку, головним героєм якої може стати його улюблений плюшевий заєць. Якщо напередодні дитина завинив, спроектуйте ситуацію на прикладі іграшки та в кінці підведіть мораль. Дитина зрозуміє сенс і зробить відповідні висновки набагато швидше, ніж в результаті батьківських нотацій і лайки.
За допомогою іграшок при вихованні грою можна навчити малюка прибиратися у своїй дитячій кімнаті. Розкажіть йому історію про те, як плюшеві ведмедики і зайчики, опинившись на підлозі, хочуть повернутися у свій будиночок, але без допомоги свого господаря не можуть цього зробити. Ось побачите, як дитина кинеться допомагати своїм улюбленим м'яким звірятко. І частіше нагадуйте йому про те, що іграшкам не місце на підлозі, їм там просто-напросто не подобається перебувати.
Дівчаток можна навчити охайності на прикладі ляльок Барбі. Щоб сукні виглядали акуратними і красивими, їх треба складати на місце і дбайливо ставитися до своїх речей. Роблячи зачіски своїй доньці, вчіть її те ж саме робити зі своєю лялькою. Навчившись робити зачіски лялькам, дівчинка без праці зав'яже собі хвостик і заплете косичку.
Хлопчики наслідують своїм татам у всьому. Майбутні чоловіки копіюють ходу батьків, міміку, жести, вирази. Їх цікавить їх хобі та захоплення: автомобілі, футбол, хокей. Тому батькам треба бути уважнішими до своїх синів і більше приділяти їм вільного часу. А якщо ви хочете, щоб ваш син виріс справжнім помічником і був привчений до домашнього праці, купіть йому набір іграшкових інструментів. Ось побачите, коли глава сімейства візьметься майструвати зламаний табурет, малюк відразу підбіжить до нього зі своїм набором інструментів і з серйозним виглядом розгорне трудову діяльність. З такими іграшками ваш хлопчик навряд чи виросте білоручкою.

І взагалі, якими б не були іграшки у вашому домашньому арсеналі, будь то інтерактивний цуценя, плюшевий ведмідь, пластмасові солдатики, пірати, ляльки Барбі, машинки, вертольоти, все залежить від фантазії батьків та вміння швидко зорієнтуватися в конкретній ситуації. Навчити дитину добру, поваги, любові просто. Головне при вихованні грою, це не шкодувати на це часу і стати самим на час дитиною, щоб подивитися на світ його очима. Адже те, якими виростуть наші діти, залежить тільки від нас!